Я вчитель. І це, мабуть, не посада. Це стан душі. Душі, яка може вмістити в себе і любов до дітей, і любов до свого предмета, і навіть любов до зошитів та дитячих письменницьких шедеврів. Учитель - це артист, але він не чує аплодисментів від своїх глядачів. Учитель - скульптор, але ніхто не бачить його праці. Вчитель - лікар, але його пацієнти рідко дякують йому за вилікувану душу. Учитель не робить кар'єри: він приходить у школу вчителем і залишається ним до кінця свого життя.

     Я - вчитель-словесник, вчитель літератури, тому і на життя дивлюсь крізь призму літератури.  Не випадково моїм педагогічним кредо є слова російського поета Бориса Пастернака :

                                     Во всем мне хочется дойти до самой сути.

                                     В работе, в поисках пути, в сердечной смуте.

              До сущности протекших дней, до их причины

 До основанья, до корней, до сердцевины.

   Все время схватывая нить судеб, событий,

                          Жить, думать, чувствовать, любить, свершать открытья.

Красу, натхнення, заспокоєння знаходжу в літературі: в тонкій ліричній прозі Буніна, в пейзажах душі Верлена, у віршах поривчастого Пастернака. Читаю  постійно. Шукаю відповіді на ті запитання, які хвилюють, шукаю ідеали, які не довелось знайти у житті, шукаю істину, яку роками шукало людство. Тільки істина,виявляється, у кожного своя.

      У приватному житті я звичайна жінка, дружина, мати. Маю двох дорослих синів і доньку. Важко було ставити дітей на ноги. Довелося одночасно вчити двох студентів. Це було п'ятирічне замкнене коло, вийти з якого було неможливо. І тоді рвалося з душі пастернаківське:

         Я пропал, как зверь в загоне,

  Где-то люди, воля, свет,

 А за мною шум погони,
Мне наружу ходу нет.

Рятувала література, поезія. Як заклинання повторювала:

Но ведь "                                     мело весь месяц в феврале,

                                                     Но то и дело

                                                     Свеча горела на столе,

                                                     Свеча горела.

І горів вогник , і зігрівав душу теплом, допомагав бути, як говорив Пастернак

Живым, живым и только.

   Живым и только до конца.

Дуже люблю подорожувати, але часу і можливостей для цього не маю. Шукаю прекрасне в буденному. Лікує душу природа, квіти, сонце і Пастернак.

Ты в ветре, веткой пробующем,

Не время ль птицам петь,

Намокшая воробышком

Сиреневая ветвь!

У капель - тяжесть запонок,

И сад слепит, как плес,

Обрызганный , закапанный

Мильоном синих слез.

З усіх пір року найбільше люблю осінь. Її неяскрава , сумовита краса співзвучна моїй душі . Саме восени, в ноябре, а не в феврале мне хочется

"Достать чернил и плакать,"

Писать о ноябре навзрыд.

Тоді й з'являються осінні замальовки, есе, літературні роздуми.

Отак і шукаю в книгах істину, у людях - мудрість, у спілкуванні - щирість, а в собі - гармонію. Як говорив великий Гете:

Пергаменты не утоляют жажды.

Ключ мудрости не на страницах книг.

Кто к тайнам жизни рвется мыслью каждой,

В своей душе находит он родник